By 
Колись найбільшим трофеєм вінничанина на псевдо Сахон був 40-кілограмовий сом, спійманий під час риболовлі. Сьогодні ж його головне завдання – зовсім інше. Замість вудки він тримає гранатомет. Замість тихих світанків біля водойми зустрічає світанки на передовій, де разом із побратимами 158 окремої механізованої бригади захищає Україну. Про це повідомляє прес-служба Вінницького обласного ТЦК та СП.
До повномасштабного вторгнення Сахон працював будівельником. Однак війна змінила його життя.
158 окрема механізована бригада стала для нього першою військовою частиною. Саме тут він знайшов людей, яких сьогодні називає братами. За його словами, на фронті немає місця байдужості – кожен готовий підставити плече, допомогти з боєкомплектом, евакуацією чи підтримати у найважчі моменти. Саме взаємна довіра й командна робота допомагають військовим тримати оборону.
Найважчим випробуванням, яке йому довелося пережити, стала евакуація трьох важкопоранених побратимів. Шестеро військових мали винести їх із небезпечної ділянки та подолати сім кілометрів. Дорога тривала майже десять годин. Виснаження, постійна небезпека та боротьба за кожен крок – усе це завершилося найголовнішим результатом: усіх поранених вдалося доправити до евакуації живими.
Сахон переконаний, що війна швидко стирає будь-які відмінності між людьми. На передовій не має значення ні вік, ні професія, яку людина мала до мобілізації. Той, хто ніколи не тримав у руках гранатомет, може стати вправним навідником, якщо має бажання вчитися та виконувати свою роботу.
Так само сталося і з ним. Він не планував ставати гранатометником, але війна навчила швидко опановувати нові навички та брати відповідальність за життя інших.
За роки служби військовий засвоїв просте правило, яке, за його словами, неодноразово рятувало життя: на фронті потрібно постійно стежити за небом. Одного разу, повертаючись із бойового завдання, вони з побратимом помітили ворожий дрон над полем. Безпілотник вдалося знищити, але майже відразу російські війська відкрили по цій місцевості мінометний вогонь. Такі моменти ще раз доводять, що на передовій вирішальною може стати кожна секунда.
Попри щоденну небезпеку, найбільшу силу вінничанину дають думки про родину. Вдома на нього чекають дружина та діти. Саме заради них і заради того, щоб вони жили у вільній Україні, він продовжує виконувати свій обов’язок.
Comments