By 
Важка битва за місто Родинське на Покровському напрямку стала ще одним випробуванням для бійців бригади «Червона Калина». Росіяни не зраджують собі й посилають на штурми одну групу за іншою, паралельно стираючи місто авіабомбами.
Одним із учасників боїв за Родинське був боєць із позивним «Карат». У 14-й бригаді НГУ «Червона Калина» розповіли історію бійця, про те, як він безпосередньо мав «контакт» із ворогом, скиди з дронів та поранення побратима.
«Я командир одного із відділень зенітно-ракетно-артилерійського дивізіону 14-ї бригади Національної гвардії України «Червона Калина», мій позивник «Карат». Я виконував завдання на родинському напрямку. Основне завдання стояло в мене таке, як виявлення і знищення ворожого мінування на маршрутах заїзду наших машин і виявлення і знищення тих же самих так званих ворожих дронів-ждунів», – розповідає військовий.
«Карат» поділився детальною історією про те, як вони виходили з позиції, атаку і переслідування дронами ворога та поранення побратима:
«Взагалі особисто я пробув в родинському 42 дні і був би ще невизначений час, думаю, на місці два-три не менше, якби не сталося поранення. Від позиції нашої до КСП орієнтовно було 300 метрів. І ми кожен день ходили туди і набирали собі провізію, ну і плюс там вийти на зв’язок.
І прийшли вже метрів 150 і над нами завис «Мавік». «Мавік» я тоді розглядів, граната була і виступати було нікуди. І ми прийняли рішення перебігти переїзд, ми саме перед переїздом зупинилися, і пройти в укриття.
Коли ми перебігали саме цей переїзд, він здійснив скид по нам і я одразу відчув пекучу біль в спині і крики свого напарника. Ми добралися в укриття. І нам практично від укриття до нашого КСП залишалося метрів 40. Над нашим укриттям був теж рій дронів, по нам здійснювали скиди, по нам працювала артилерія.
І ми 8 годин, 8 годин отам з напарником моїм просиділи, бо не могли навіть перейти оцих 40 метрів до КСП. І ворог нас повністю мінував наш периметр. Там ми просиділи і командири дійшли рішення, що потрібно нас негайно евакуювати.
На позицію йшли наші дружні сили і вони нам допомогли доставити на точку евакуації пораненого. Звідти нас вже евакуювали, але теж не без пригод приїхала машина для нашої евакуації. Як тільки машина виїхала з-за угла, я бачив, що по ліву сторону її веде ФП-віжка, по праву сторону її веде якийсь неопізнаний дрон зі скиду.
Машина приїхала, виносили пораненого, коли я скинув провізію, і ворожий дрон зробив скид, який впав пораненому прямо на ноги і не розрив. І був не розрив. І ми сіли в машину і їхали.
І тоді та ФП-віжка, яка весь час нас контролювала, вона вдарила прямо по нам на ходу. Але якось так рикошетом, але ми зразу відчули, трухнуло нас дуже-дуже і непогано. Ми відчули, що ліве заднє колесо спустило, але нічого, ми продовжили рух».
Військовослужбовець додав, що буквально через пів кілометра, удар стався прямо по них.
«То там вже колеса лопнули всі. І на чотирьох спущених колесах, на дисках, можна так сказати, ми, слава Богу, дібралися вже до того місця, де більш-менш було безпечно.
І нас відправили в госпіталь для детального обстеження і лікування. Я приймав участь в багатьох боях, були в мене дуже різні завдання, але це саме таке на адреналіні, це в мене було в родинському. І зважаючи на весь мій бойовий і життєвий шлях, я вірю в долю.
Я фаталіст, вірю в фатум і я знаю, що все має бути так, як воно і має бути. Чомусь я аж живий, слава Богу, здоровий, хоча дуже багато, десятки разів мало бути все по-іншому. І я вірю в Бога, і вірю в молитви моїх рідних за мене.
Так що я думаю, що все буде добре, стараюся не втрачати оптимізму і віри в життя, бо воно як не є прекрасним, навіть в умовах війни».
Comments