By 
Історії людей, які пройшли війну і не втратили мотивації служити далі, — це приклади справжньої стійкості. Саме такою є історія молодшого сержанта з Вінниччини Романа на псевдо «Ромко», який після поранення на фронті не залишив службу, а продовжив її вже у територіальному центрі комплектування.
До повномасштабного вторгнення Роман працював водієм-далекобійником і жив звичайним мирним життям. Але 24 лютого 2022 року стало для нього точкою неповернення. Почувши звуки ракет над рідним селом, чоловік без вагань вирушив до районного територіального центру комплектування, щоб стати на захист України.
Як розповідають у Оперативному командуванні «Південь», тоді тисячі українців прийняли таке ж рішення — добровільно стати до строю. Роман був серед них.
Спочатку він ніс службу у роті охорони, разом із побратимами чергував на блокпостах. Згодом продовжив службу водієм у стрілецькому батальйоні 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Разом із підрозділом обороняв Миколаїв, а згодом виконував бойові завдання на Донеччині — у Пісках, Водяному, Авдіївці, Первомайському.
Під час одного з боїв позиції, де перебував «Ромко», накрила ворожа артилерія. Військовий отримав множинні поранення. Після лікування та тривалої реабілітації він повернувся до служби, однак уже не на передову.
Сьогодні Роман проходить службу у Тульчинському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Його історія — це нагадування про те, що служба не закінчується лише на передовій. Територіальні центри комплектування — це частина тієї ж системи оборони країни, яка забезпечує армію людьми, ресурсами та організацією.
Часто в суспільстві можна почути упередження щодо роботи ТЦК. Однак за цими установами стоять ті ж самі військові, багато з яких, як і Роман, пройшли фронт, отримали поранення і після цього продовжили службу вже в іншому форматі.
Це люди з реальним бойовим досвідом, які добре розуміють ціну кожного рішення і кожного мобілізованого.
Історія «Ромка» — це не лише про війну, а й про відповідальність. Про те, що навіть після поранення можна залишатися в строю і робити свій внесок у спільну справу.
Вінниччина може пишатися такими людьми. Бо саме на таких історіях тримається не лише армія, а й віра в те, що країна вистоїть.
Comments