Від водія «таксі» до бойового командира: історія «Капелана» з Вінниччини

Боєць 120-ї бригади розповів, що йому допомагає триматися на фронті і не зупиняючись та йти далі.

Військовослужбовець Андрій на псевдо «Капелан», вінничанин, з перших днів добровільно долучився до 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, пройшов шлях від водія, начальника продовольчого складу до бойового командира. Він не був кадровим військовим, але став Захисником. Він знає – за ним Бог і Україна. Історію воїна розповіли у 120-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. «Розпочну з того, що на війну я попав з таксі. Я таксував, це було 26 числа. Совість моя каже, все, пішли в армію. Я різко повертаю кермо, під’їжджаю до ТЦК. Добрий день, я хочу воювати. Ви хто? Я професійний водій. Підете в медчастину нашу? В нас там батальйон формується. Я кажу так. Я тільки приїхав, мене Андріан зустрів. Це наш медлікар головний. І саме цікаве, що через деякий час він каже, ти знаєш, ти не можеш бути водієм, тому що в нас людина прийшла з машиною. Тому ти переходиш в інший підрозділ, в МТЗ. Перейшовши в МТЗ, мені сказали, ти будеш водієм бані. Я думаю, ну ладно, водій бані, значить водій бані. Хоча в мене тоді категорії не було. Це я вчився. Я тут, до речі, в Харківі закінчив. Отримав категорію, значить, я ще можу бути водієм бані. Але вже, напевно, не вийде. У мене вже трохи інші перспективи», – розповідає військовий. Згодом воїну запропонували посаду Начпрода, де він став начальником продовольчої служби батальйону. Там служив три роки. «Головна задача – це, знаєте, забезпечити людей харчуванням, щоб всі були задоволені. Хочу вам сказати, як Начпрод бувший, якщо люди, воїни, не забезпечені харчуванням, це означає, що? Начпрод лінується подивитися меню, замовити прекрасні блюда, замовити продукти, тому що кошти виділяються, бо одна тушонка, знаєте, далеко на ній не поїдеш. Ну, і насправді в мене був хороший колектив, що поварів, що діловоди. І, в принципі, ми разом створили команду, яка, скажімо так, гарно поралася з цим великим завданням. Я, безпосередньо, завжди приймав участь. Розгрузки, позгрузки, видача, передача. Коротше, у 2024 році багато їздив. У нас наступальні дії були в Стариці. І, в принципі, я особисто розумів, що довести харчування потрібно обов’язково. Як би там не було, люди мають їсти…», – розповідає «Капелан». Воїн каже, що пізніше, пройшов певний час, Господь так розпорядився, що його перевели на іншу посаду: «Я дуже вдячний за нову посаду. Чому? Тому що я зміг проявити себе тут ще по-іншому, знайти ще якісь свої нотки, знаєте, мужності. Тепер я себе, ну не то, що там можна звати «великий воїн», але мені було дуже важливо, щоб я не підвів людей. Працювати з бараболею, з крупами — це одне. А працювати з людьми, коли ти маєш зробити все, щоб атмосфера людей, які мають захищати Батьківщину, вона була правильна. Коли послужив в різних підрозділах, ти розумієш, що кожна робота в армії, вона і дуже важлива. Не можна сказати, що хтось в армії не являється тим основним «звіном». І, знаєте, поскільки я прийшов в армію сержантом, то, хочу сказати, в мене немає такого розуміння, що офіцер — це та людина, яка має тільки командувати, розказувати, хто що має робити і дуже з себе щось показуватисебе». Воїн каже, що у їх батальйоні співдружність, не тільки між солдатами, а й з офіцерами, тому що вони всі єдині: «В даному випадку, скажімо так, ставши на посаду командира взводу, я почав себе проявляти наскільки я міг себе проявити. Коли отримуєш завдання, навіть не хочу переказувати, що коли відбувається вибух тут, там і так далі, що відбувається у тебе в серці, розумієш? Ти не знаєш, що очікувати, чи наступного приходу по голові чи… В момент істини ти просто звертаєшся до Бога. Господь наповнює твоє серце миром і спокоєм, причому таким фундаментальним. Це не просто там якась така балада, якась казка, що мовляв подивіться, який я віруючий, ні. Насправді хочу подякувати Богові, бо оця от впевненість, бажання, скажімо так, людям донести свою віру, щоб люди, бачичи мене, вони могли за мною йти. Насправді суть в тому, коли я виконував, скажімо так, різні завдання, я старався йти вперед. І от отримавши певний досвід, я просто розумів, що необхідно робити для того, щоб вберегти своїх хлопців. І я їм дуже вдячний, бо, насправді, як я для них старався, так і хлопці старалися завжди для мене. Це не означає, що коли я молився, і хлопці залишалися всі живими. Це означає, що людина, коли йшла виконувати бойове завдання, вона була впевнена в тому, що вона робить правильно. І хочу подякувати Богові за те, що Він, проводячи мене цією нелегкою життєвою дорогою. Він мені дав ласку в цих страшних умовах залишатися спокійним, залишатися вірним Богові і, найперше, державі».