By 
Пані Вікторія є етнічною росіянкою, народилася і до п’ятирічного віку жила на Уралі. Потім її батьки переїхали до Володимира-Волинського (так за радянських часів називалося древнє українське місто Володимир).
Здобувши освіту, Вікторія понад 30 років пропрацювала на посаді маніпуляційної медсестри у Ковельській міській дитячій поліклініці.
«Я виросла на Волині, тут моя земля, тут мої діти народилися. А щодо російського походження навчилася жартувати: мовляв, я неначе Мауглі — виросла у вашій зграї і маю ваш менталітет», — усміхаючись, каже жінка.
На момент повномасштабного вторгнення Вікторія була матір’ю чотирьох дітей (доньок Катерини, Єлизавети, Олександри та сина Гліба), а також бабусею двох онуків (Акіма й Андрія).
«Син став на захист Батьківщини у перший день повномасштабки. Мене ж просив лишатися вдома, — розповідає Вікторія. — Та вже 8 березня 2022 року я була в лавах тодішнього 54 окремого батальйону 100 окремої бригади ТрО. До війська йшла як медик, але вільної посади в батальйоні за цим напрямом уже не було. Натомість була посада діловода батальйонної служби пально-мастильних матеріалів, на яку я і погодилася. Коли ж “Сталева Сотка” ставала механізованою бригадою, мене запросили в службу ПММ бригадного рівня».
Чотири місяці тому сержант Вікторія втретє стала бабусею — у сина Гліба народився синок Матвійко.
«Позивний Бабуля мала від початків служби. А тепер у мене ще більше підстав на нього — адже я справжня бабуся відразу трьох славних козачат, і неабияк тим пишаюся!» — з гордістю каже бійчиня 100 ОМБр.
Маючи за плечима понад три з половиною роки служби у війську під час війни, пані сержант впевнено зберігає оптимістичний настрій.
«Швидко це не буде. І нам ще доведеться докласти неабияких зусиль. Але я точно знаю, що ця війна закінчиться на нашу користь. У підсумку ми станемо сильнішими на світовій арені».
Comments