Позивний Лиска — військовослужбовиця одного з механізованих батальйонів.

Одного дня зі Шепетівського РТЦК та СП на Хмельниччині їй зателефонували й повідомили, що на неї прийшло три запрошення з трьох частин. Лиска одразу відповіла: «Звісно, так. Йду». Пройшла комісію за 40 хвилин, повернулася додому й сказала дітям, що вступає до війська. Старший син лише сказав: «Мамо, я так і знав. Я тебе не буду переконувати. Це твоє право, твоє рішення».

Вже 20 січня 2025 року вона була у навчальному центрі. Після БЗВП одразу пішла на фахову підготовку. Від самого початку вибрала 44 окрема механізована бригада.

Після певного часу служби в тилу та під час відновлення бригади Лиска потрапила в зону бойових дій — до хлопців з бронегрупи, які воюють на Донеччині. Там вона вперше побачила й відчула, як це насправді: як горять машини, як переслідує FPV-дрон. Мати питала її: «Що ти там, не боїшся?» Лиска відповідала, що вже звикла. Але коли три КАБи впали поруч із хатою, їй справді стало лячно.

Попри все, каже вона, їй подобається служити, і відзначає дуже хороше командування. Готує Лиска різне: і м’ясне, і рибне — щось швидке зранку, щоб хлопці могли випити кави й вирушати далі. Увечері, коли всі починають повертатися, буває й пізня вечеря. Якось вона наліпила вареників, і комбат сказав: «Ох, як удома побував».

Окрім кухні, Лиска долучалась до стрільб із різних типів озброєння на полігоні. Бувало, що разом із хлопцями бігала від FPV-дронів. Після таких моментів адреналін зашкалював, і в неї починався істеричний сміх — той самий, коли смієшся, а душа плаче.

Мотивація: це була її мрія. І, окремо додає військовослужбовиця, їй боляче дивитися на тих, хто ховається, сидить удома, а потім після перемоги повдягає вишиванки й казатиме, що він українець і патріот.

Лиска пригадує розмову з минулого: сиділи в компанії, і знайомі казали її чоловікові — військовому з 2014 року — не їхати. А він відповідав: «Хто, як не я?» Згодом, коли вони вирушали на позиції, троє втекли, а чоловік пішов разом із 22-річним хлопцем — і вони вже не повернулися.

Розповідає співрозмовниця й про те, що навіть її брат ховався. Вона казала йому, що весь час тікати не вийде: потрібно знайти частину й іти служити. Зрештою, він пішов. Але Лиска каже, що їй соромно за таких людей, які ухиляються.