By 
Воєнна риторика вищих ешелонів влади за ці роки змінювалася стрімко: «ще два-три тижні», «кордони 1991 року», «Захід допоможе», «дипломатія вирішить». А тепер усе частіше звучить: «якщо дипломатія не спрацює, то…».
І це «то» стає дедалі очевиднішим — воювати доведеться самим.
Світова реальність жорстка. Публічні сигнали від Трампа, нерішучість ЄС і НАТО, байдужість міжнародних безпекових структур показують: ніхто не воюватиме за Україну замість українців. Плани А і Б більше не виглядають переконливо. Залишається план В — внутрішня мобілізація суспільства.
Поки ми кружляємо у «мирних хороводах», кремль має чіткий і безжальний план — капітуляція України. Визнання окупації, демілітаризація, зняття санкцій, «нейтралітет», повернення проросійських політиків. Це не переговори — це ультиматум. І путін цього не приховує: мир йому не потрібен, він робить ставку на силу.
А тепер — найболючіше.
На фронті критично бракує людей.
Так, система мобілізації має серйозні проблеми.
Так, є нерівність, несправедливість, корупційні перекоси, демотивуючі кейси.
Так, багато хто має підстави для обурення і недовіри.
Але важливо чесно сказати: ідеальної мобілізації в умовах війни не існує. І зараз уже неможливо швидко «перезапустити» все з нуля, не ризикуючи самим існуванням держави. Війна не дає пауз на реформування — вона або виграється, або програється в процесі.
Мотивованих бійців ми вже втратили тисячі. Частина зламаних пішла в СЗЧ. Подвійні стандарти з’їдають довіру. Але ще небезпечніше — брак людей на передовій, бо без цього не працюють ні плани, ні дипломатія, ні економіка.
І тут правда проста й незручна:
без масової участі молоді цю війну не витягнути.
Саме молоді мають фізичний ресурс, швидкість навчання, адаптивність і потенціал, якого вже часто не вистачає виснаженим підрозділам. Саме з молоді формується нова армія — сержантський корпус, офіцерський резерв, командири майбутнього.
Це не про «м’ясо».
Це про виживання.
Вибір сьогодні жорсткий і неідеальний:
— або молодь долучається зараз, свідомо й підготовлено, навіть попри проблеми;
— або завтра країна опиниться перед поразкою, де вибору не буде взагалі.
Командири кажуть прямо: ситуацію ще можна вирівняти. Але лише якщо держава і суспільство поставлять Сили оборони на перше місце. Повага, підготовка, справедливе ставлення, матеріальна мотивація — це мінімум, який має отримати кожен Захисник.
Герой-Захисник сьогодні — не символ і не гасло.
Він — основа виживання держави.
Так, система далека від ідеалу.
Але спочатку потрібно вистояти і зберегти країну.
І лише тоді — виправляти все інше.
Альтернатив цьому плану вже майже не залишилося.
Comments