«Ми не відступили ні на крок»: історія мужності молодшого сержанта Юрія Климчука

Молодший сержант Юрій Климчук — один із тих українців, чий вибір служити країні не був випадковим. У свої 25 років він пройшов надзвичайно складний бойовий шлях, який розпочав ще у 2021 році. Від перших днів — у піхоті, а нині — у роті ударних БПЛА 14-ї бригади оперативного призначення НГУ «Червона Калина».

За ці роки Юрій бачив і пережив більше, ніж деякі бачать за все життя: оборона Київщини, бої в Сєвєродонецьку, завод «Азот», контрнаступ на Запоріжжі. Тричі поранений, контужений, він продовжує служити, бо переконаний: якщо не ми — то хто?

«У нас не було права на втечу, — згадує він. — І ми не відступили ні на крок. Ми знали, що за нами — наші домівки, наші родини, наша Україна».

Попри втрату побратимів і постійний ризик, Юрій не втрачає віри. Він каже: сила — не в тому, щоб ніколи не падати, а в тому, щоб щоразу підніматися й іти далі. Його головна мотивація — захистити тих, хто в тилу, і дати приклад іншим.

«Хочу, щоб хлопці, які вагаються, зрозуміли: ми тут не через примус, а заради життя. За те, щоб діти могли ходити до школи без сирен, щоб наші мами не плакали від страху. Це наша земля — і боронити її мусимо ми самі».

Нині Юрій служить авіаційним сапером у підрозділі БПЛА — «очах» і «ударних руках» сучасної армії. Він не приховує: працювати в умовах ворожого РЕБ надзвичайно складно. Але саме ця точність, злагодженість і технічна майстерність дають змогу бити ворога без втрат серед своїх.

Разом із Юрієм на фронті воюють і його два брати. Три родичі — три історії, але одна мета: повернути Україну живою, вільною і сильною.

Його історія — це заклик не бути байдужими. Бути мужніми. І не здаватися ніколи.