Мотивацією взяти до рук зброю була родина: історія 52-річного сержанта з Вінниччини

Воїн з Тульчинщини розповів, що стало мотивацією взяти до рук зброю.

Військовослужбовець із позивним «Соняшник» — головний сержант роти одного з підрозділів 144омбр, разом із побратимами пройшов найважчі напрямки фронту.

У 144 окремій піхотній бригаді розповіли, що головним завданням воїна завжди було збереження життя особового складу та надійне утримання позицій.

Найбільшою мотивацією на шляху до спільної Перемоги є його родина — ті, хто додають сил, витримки та віри.

Володимир народився в місті Тульчин, що на Вінниччині. 25 жовтня він відзначив 52-річчя і вже фактично чотири роки бере безпосередню участь у війні проти російських окупантів. До української армії пішов усвідомлено, серед перших добровольців. Мотивація була чітка та зрозуміла.

«У мене є дружина і дитина. Як кожен чоловік і батько, я мрію колись стати дідом. Але в той перший день Великої війни я однозначно вирішив захищати Україну, свою домівку і своїх найрідніших», — пояснює він, дякуючи рідним за постійну підтримку.

«Мій позивний – Соняшник. Був головним сержантом 2-го взводу, наразі маю стати головним сержантом роти. Коли виповнилось 18 років, проходив строкову службу», – каже Володимир.

Чоловік розповідає, що двічі працював інкасатором і водієм автобуса. Мотивацією взяти до рук зброю були родина, дружина та донька.

«Були на Донеччині, Покровський напрямок, за Кураховим, між Новомихайлівкою. Будем казати, в кожного різне завдання, але кожен хоче, старається і докладає до того багато зусиль, щоб допомогти своєму побратиму, щоб усі були живі.

Новоприбувшим, стараємося без прикрас, але не лякаючи їх пояснити, що тут може очікувати. Треба і від дронів ховатися, і кожен повинен думати не тільки про себе особисто, а й за свого побратима, який знаходиться поруч з ним. Поодинці нічого не зробиш.

Вчасно і належним чином надана допомога рятує в життях побратима», – розповідає Володимир.