By 
Війна змінює долі. Хтось чекає — хтось діє. Молодший сержант на позивний «Ніколас», військовослужбовець 170 окремого батальйону 120 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, обрав другий шлях.
1 березня 2022 року він самостійно прийшов до військкомату. Без мобілізаційної повістки, без очікування — з власного переконання. Через кілька днів він уже проходив медкомісію, а ще за два — став у стрій. «Наважитись зайти у військкомат було страшніше, ніж потім виїжджати на передову», — зізнається він.
До війни «Ніколас» мав звичайне життя. Працював на СТО, пізніше — на молокозаводі. Отримав дві освіти: технічну та агроінженерну. Але з початком повномасштабного вторгнення всі плани стали другорядними. Головним стало — захистити свою землю.
Спершу — стрілець. Потім — зенітник. Згодом — навідник ЗУ-23-2. Понад рік його розрахунок прикривав повітряний простір у Чорнобильській зоні. З травня 2024 року підрозділ вирушив на Донеччину — в зону найзапекліших боїв. Там воїни прикривали артилерійські підрозділи від ворожих дронів, гелікоптерів та FPV-атак. У грудні того ж року — спільна робота з Третьою окремою штурмовою бригадою. Виснажливо, небезпечно, але результативно.
У боях «Ніколас» отримав важкі контузії. Проте не полишив службу. Ворог не дочекався, що він здасться. Замість цього він став штаб-сержантом і тепер відповідає за планування — важливий мозковий центр бойового підрозділу.
«Мотивувала проста думка — хто, як не ми?»
Його слова лаконічні, але сильні. Це — кредо сотень тисяч українців, які взяли зброю, аби не дати ворогу жодного шансу. «Ніколас» — один із них. Приклад того, як звичайна людина стає незламною, коли на кону — свобода, родина, країна.
Сьогодні він служить пліч-о-пліч із побратимами. А ще — мотивує інших: не стояти осторонь, не сподіватися, що «хтось інший зробить», а бути тим, хто робить сам. Саме такі люди наближають перемогу.
🔰 120 окрема бригада територіальної оборони ЗСУ. Люди, які тримають небо, землю і наші серця.
#120обр #170об #ЗСУ #ТРО #історії_війни
Comments