By 
- Донеччанин Андрій Коновалов, на відміну від декого з чоловіків-переселенців, які втекли подалі від війни, взяв до рук зброю.
- Воював у лавах 109-ї бригади Донецької ТрО, втратив ногу.
- Нині вчителює в одній з шкіл нашої області.
- Під час розмови з журналістом «20 хвилин» розповів, чому з сім’єю обрали Вінницю, як тут адаптувалися, чи мріють про повернення у майбутньому у рідний Донецьк?
На четвертий день війни, 28 лютого 2022 року, Андрій Коновалов на залізничному вокзалі у Краматорську проводжав у дорогу найрідніших йому людей. Обійняв дружину, пригорнув дох діток: одній дитині на той час булло тільки два рочки, іншій — 11. Вони їхали у Вінницю, місто, в якому нікого не знали, не було в ньому ні рідних, ні знайомих.
Після відправки потяга Коновалов пішов у Краматорський ТЦК.
Він міг поїхати разом з сім’єю. Бачив і знав: саме так робили багато інших чоловіків. Розумів, що дружина потребує підтримки, бо ж на руках у неї ще зовсім мала дитина. До того ж, не міг уявити, що його чекає попереду. А дружину з дітьми?.. За будь-яких умов краще бути разом з дорогими людьми. Попри це, залишився у місті.
У ТЦК його направили у 109-у окрему бригаду ТрО. Цей підрозділ сформували у Донецькій області.
Як далі склалася доля сім’ї Коновалових, журналіст «20 хвилин» дізнався із розмови з паном Андрієм.
Чи хочу я повернутися у рідний Донецьк?..
У вересні 2022-го року Андрію Коновалову надали коротку відпустку. Каже, спершу обіцяли десять днів, але згодом скоротили до семи днів.
— Насправді я пробув з родиною тільки чотири дні, — говорить чоловік. —Відкликали, бо ускладнилася ситуація на фронті, зокрема, у місці перебування нашої бригади.
Тоді, у вересні 2022-го, він уперше побував у нашому місті. За його словами, Вінницю обрали для переселення тому, що місто розташоване у центрі держави. Раніше ніколи не доводилося тут бувати. Ні йому, ні дружині.
— Перед тим, як їхати, дружина через Інтернет знайшла квартиру, яку винаймаємо, — продовжує розповідь Андрій Коновалов. — Знала, де будуть мати дах над головою. А я уперше приїхав у Вінницю під час відпустки.
Мій співрозмовник народився і виріс у Донецьку. Там закінчив школу, а потім Донецький інститут соціальної освіти. За фахом економіст. Має ще один дипломи про вищу освіту: тренера-вихователя. Спеціальність здобув у Донбаському державному педагогічному університеті, розташованому у Слов’янську.
Дружина пана Андрія також з Донецька. Там вони працювали, мали квартиру.
Там уболівав за футбольний клуб «Шахтар». Разом з іншими фанатами неабияк радів, коли у місті збудували сучасний спорткомплекс «Донбас арена», він був одним з найкращих стадіонів Європи. На ньому проводили, зокрема, матчі футбольного Євро-2012.
Андрій теж займався спортом: виборов звання кандидата у майстри спорту з боксу. У нього дуже багато спогадів про рідне місто!
Запитую, чи є мрія повернутися у Донецьк?
— Навряд чи хотілося б починати там все спочатку, — каже чоловік зі смутком у голосі. — Що з квартирою, не знаю. Найбільше сумно через те, що нема можливості бути на могилах батьків. Ми ж з Донецька виїхали давно.
Учні не знають, що їх вчитель — кандидат у майстри спорту
Із середини лютого 2025-го Андрій Коновалов знову працює у школі. Як і до війни, викладає фізкультуру.
— У Вінниці під час однієї із зустрічей з ветеранами я говорив, що маю бажання працювати за спеціальністю, — розповідає співрозмовник. — Мене попросили залишити контакт, пообіцяли передати інформацію у департамент освіти. Одного разу зателефонувала директорка школи із села Павлівка Калинівської громади. 16 лютого став першим днем моєї роботи у цій школі.
Щоправда, йому знову доводиться доїжджати до місця роботи, як це було у Добропіллі. Ситуація повторилася. Про це чоловік каже з деяким здивуванням. Але тут відстань ближча до школи, ніж на Донеччині. Він думає про інше: задоволений тим, що знайшов роботу, саме ту роботу, яка подобається.
— Невдовзі відбудуться змагання з волейболу, — ділиться інформацією вчитель. — Від нашої школи готуємо дві команди: участь братимуть і юнаки, і дівчата. У декого з наших гравців, бачу, є природний хист до цього виду спорту. Тому сподіваюся на вдалий виступ своїх учнів.
Директорка Павлівської школи Тетяна Шуманська у розмові з журналістом «20 хвилин» не скупилася на похвалу на адресу нового вчителя.
— Якщо діти бігають за вчителем, значить він гарний педагог, — каже Тетяна Шуманська. — На мою думку, це найкращий показник роботи кожного освітянина.
Коли учні дізнаються, що їх вчитель має звання кандидата у майстри спорту з боксу, схоже, його авторитет зросте ще більше.
За словами директорки, у їхньому колективі залишалося вакантним місце вчителя фізкультури. Колишній вчитель В’ячеслав Німцинський нині на фронті. Як каже Тетяна Шуманська, у колективі з повагою ставляться до захисників країни — тих, хто нині на фронті, і хто повернувся додому. На підтримку оборонців країни організовують допомогу. Новий вчитель також бере участь в аналогічних заходах педколективу. Уже став своїм серед нових йому людей.
Тричі переселенці
У 2014-му, коли росіяни зайшли в Донецьк і почали запроваджувати у місті свої порядки, Андрій Коновалов з дружиною і дитиною. Тоді в них була одна дитина, перебралися у Добропілля. Через деякий час виїхали до Краматорська. На роботу доводилося їздити у Добропілля. А це відстань понад 50 кілометрів. Навчати дітей фізкультури йому подобалося, тому не зважав на те, що дорога до роботи неблизька.
— Ми вже три рази переселялися, говорить чоловік. — Що буде далі, не загадуємо.
Другий раз Коновалов приїхав у Вінницю після поранення. Під час виконання одного з бойових завдань наступив на міну. Втратив ногу. Довго лікувався. Коли поставили протез, вирішив знову повернутися на службу. Через деякий час його демобілізували. Відтоді проживає у Вінниці.
Comments