By 
Вінниця під час Другої світової війни зазнала жорстокої окупації та стала свідком масштабних репресій і трагедій. Німецькі війська захопили місто 20 липня 1941 року, перетворивши його на важливий стратегічний центр для нацистського режиму. Протягом понад двох років окупації вінничани пережили масові розстріли, голод, знищення єврейського населення, створення гетто, тортури та руйнування культурних об’єктів.
Однією з найзагадковіших сторінок війни для Вінниці стало будівництво ставки Адольфа Гітлера «Вервольф» неподалік від села Стрижавка. Цей комплекс, оточений лісами, включав бункери, житлові бараки та навіть басейн. Гітлер особисто перебував там близько трьох місяців улітку 1942 року, керуючи відстоюваною кампанією на Кавказ і Сталінград. Для зведення ставки було примусово залучено близько двох тисяч робітників, переважно радянських військовополонених, більшість із яких загинула або була розстріляна після завершення робіт задля збереження таємниці.
Особливо трагічним для Вінниці став Голокост. До війни єврейська громада становила майже половину населення міста — понад 30 тисяч осіб. За кілька місяців окупації більшість із них було знищено. Один із найжорстокіших масових розстрілів відбувся у вересні 1941 року в лісі біля П’ятничан, де за кілька днів загинуло близько 10 тисяч євреїв. Світову увагу привернуло відоме фото «Останній єврей Вінниці», що стало символом жахіть Голокосту в Східній Європі. Водночас понад 550 мешканців Вінниччини отримали звання Праведників народів світу за порятунок єврейських життів.
Під час звільнення міста у 1944 році воєнні дії спричинили значні руйнування. Німецькі війська під час відступу підпалювали будівлі, зокрема Будинок офіцерів і міський театр, які були важливими культурними об’єктами. Частина знищень могла бути спричинена і радянською авіацією. Багато історичних пам’яток та архівів було втрачено назавжди.
Особливу трагедію пережила психіатрична лікарня імені Ющенка, яку окупанти перетворили на місце масових вбивств пацієнтів. Людей морили голодом, труїли, розстрілювали, а їхні тіла скидали у братські могили. Після цього на території лікарні розмістили шпиталь для військовополонених, яких також систематично знищували. Пізніше тут відкрили казино і санаторій для офіцерів зі ставки «Вервольф».
У Вінниці функціонував концтабір №329, найбільший у регіоні табір для радянських військовополонених, де одночасно перебувало до 50 тисяч людей. Серед них були як прості солдати, так і високопоставлені офіцери, зокрема генерал Іван Музиченко та генерал-лейтенант Андрій Власов, який пізніше став відомим колаборантом. У цьому таборі загинуло тисячі полонених.
За роки війни на Вінниччині загинуло близько 176 тисяч жителів, серед них — приблизно 200 тисяч розстріляних нацистами. В області діяли 18 таборів, де було вбито 46 тисяч військовополонених. Повністю зруйновано 19 сіл, ще 168 зазнали значних пошкоджень. Більше 61 тисячі мешканців регіону було вивезено на примусові роботи до Західної Європи.
Історія Вінниці в роки Другої світової війни є свідченням глибоких людських трагедій та руйнувань, що залишили помітний слід у пам’яті міста й досі.
Comments