By 
Історія Олександра Романюка — одна з тих, що пояснюють, чому медицину називають не просто професією, а служінням. Це приклад вибору, який не змінюється навіть під тиском обставин.
У Теплицькій громаді на Вінниччині Олександра Романюка знають як спокійного, зібраного медичного брата, який не підвищує голос навіть у найнапруженіші моменти. Але за цією щоденною професійною стабільністю — шлях, що пройшов через реанімацію, фронт і повернення до цивільної медицини.
Історію медика опублікували на сторінці департаменту охорони здоров’я Вінницької ОВА.
Олександр Іванович народився 23 серпня 1986 року в селі Велика Мочулка на Вінниччині. Професійний вибір зробив рано — керуючись не випадковістю, а чітким бажанням допомагати людям.
Після закінчення школи вступив до Гайсинського медичного училища, де здобув фах медичної сестри/медичного брата.
Його перше місце роботи — відділення анестезіології та реанімації Теплицької центральної районної лікарні. Саме там формується професійний характер медика: швидкі рішення, точність дій, робота на межі людських можливостей. Колеги відзначають, що навіть у найскладніших ситуаціях він зберігав холодну голову і здатність діяти без паніки. Саме тут закладається головне — готовність брати відповідальність і діяти тоді, коли це справді потрібно.
Паралельно з роботою він здобув вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» у Вінницькому аграрному університеті. Проте медицина залишалася основною траєкторією його життя.
У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, Олександр Романюк ухвалив рішення, яке змінило його біографію: він добровільно приєднався до лав Збройних сил України. Служив санітарним інструктором у складі 4-ї окремої танкової бригади. Це був ще один свідомий крок — бути там, де ти потрібен найбільше.
Фронтова медицина — це робота, де немає звичних умов лікарні. Є стабілізаційні пункти, евакуація поранених із передової, обстріли, дефіцит часу і постійна напруга. Тут медик стає першим, хто тримає людину між життям і смертю. Цей досвід, за словами самого Олександра, залишає глибокий емоційний слід і вимагає внутрішньої стійкості щодня. Це служіння, яке не потребує гучних слів, але має величезне значення.
Після демобілізації за станом здоров’я у 2023 році він повернувся до цивільної медицини та продовжив роботу у Теплицькому центрі первинної медичної допомоги.
Сьогодні він знову працює поруч із пацієнтами — уже в умовах мирної медицини, але з досвідом, який неможливо відокремити від його професійної ідентичності. І хоча обставини змінилися, суть залишилася тією ж — допомагати і бути опорою для інших.
У розмові про професію він не романтизує медицину. Навпаки — говорить про неї як про постійний виклик. Це біль, стрес, відповідальність і ризик. Але також — це свідомий вибір, який роблять ті, хто не готовий стояти осторонь.
За його словами, у медицині залишаються ті, хто здатен співпереживати і не втрачати людяність навіть у найскладніших обставинах. І саме такі люди формують основу суспільства, у якому кожен відчуває підтримку.
Comments