Анімешник на війні: розвідник-сапер вінницької бригади про Бахмут та поранення

У 14-й бригаді НГУ «Червона Калина» розповіли про розвідника на псевдо «Наруто». Свій бойовий шлях розвідник-сапер роти спецпризначення «Абвер» бригади НГУ «Червона Калина» розпочав у 2023 році. На той момент він проходив службу в лавах десантно-штурмових військ 46 окремої аеромобільної бригади, був розвідником-гранатометником. Юнаку було 20 років, коли він взяв до рук зброю, і піти воювати було його особистим рішенням. Хоча до цього нічого не зобов’язувало.

У бригаді розповіли, що майже «традиційний» та звичний заїзд – по кілька тижнів на позиції, де майже щодня доводиться вступати у близький бій з окупантами. Кожен з противників, які підходять впритул, не готовий здаватися. Тому близькі бої – це буквально намагання вбити ворога, аби той не вбив тебе. Ніхто не готовий відступити й загинути.

Воїн каже, що обрав собі позивний «Наруто», бо є фанатом цього аніме і має також символічні татуювання.

«Перший мій виїзд — це був Бахмут.Весна 23-го року. Точно місяць не пам’ятаю. Пам’ять вже підводить трошки.

Тоді ми 14 днів воювали в Бахмуті, зачищали Бахмут. В цих лавах ми якраз давали, можна сказати так, люлей вагнерівцям. Після цього я отримав поранення.

Тяжке поранення. Куля зайшла мені в ліву руку. Вийшла з лівої руки, зайшла в грудну клітку, прийшла по прямій грудній клітці, вийшла з грудної клітки і зайшла вправо», – згадує воїн.

Розповів детальніше розвідник-сапер і про те, як отримав своє поранення:

«Я вів спостереження з будинку і побачив, як один російський військовослужбовець визирав з гаража. Ми були оснащені штурмовими гвинтівками М4 з оптикою триджікон. Тобто могли працювати на відстань до 300-400 метрів.

І я підстрелив йому в шию, і він впав, почав стікати кров’ю. І другий військовослужбовець російський почав його відтягувати. Так як я був гранатометником, я взяв в друга гранатомета, спорядив його осколковим снарядом і вийшов провести постріл.

І під час цього, як я став вже в стойку, щоб зробити постріл, до нас почали сунуть з лівого флангу. Просто вони почали наступати. І так повезло, що він мені попав сюди в плече.

Воно мені прийшло просто отак. Друга куля мені вдарила в долоню, не зачепивши нічого. Просто пробило м’яку тканину.

А третя куля мені вдарила в бронежилет. У мене отут висіли димові гранати. І в цей момент, коли куля в них влучила, вони загорілись. Гарячий дим від димових шашок мені почав дути прямо в лице. Я не бачив, куди я йду. Я просто по дорозі скидаю каску, скидаю гарячий бронежилет, завалююся до хати, лягаю на землю і кричу «Я-300».

Я не знаю, як я так зорієнтувався на цій місцевості, бо там приватний сектор, там все розбито. Я нічого не бачив, куди я біг. Я просто забіг по пам’яті, куди треба.

До хлопців ліг і сказав «Я-300». Мені там почали надавати допомогу».

Військовий розповів і про те, як думав піти в СЗЧ:

«Я отримав поранення і лікувався тоді орієнтовно два місяці, хоча поранення грудної клітки має заживати до пів року часу. Але так як мої знайомі, родичі, друзі хотіли провести моє списання, щоб забрати мене з армії, я відмовився від проходження ВЛК і повернувся в свій підрозділ.

Я вже хотів перевестись в Національну гвардію. В мене брат служить в Національній гвардії, в 1241, в підрозділі БПЛА, і я хотів піти до нього. Я йду в СЗЧ, а мені починають казати, ні, ми тебе відправимо на офіцера навчатися, на чотири роки.

Я такий кажу, ні, хлопці, я не буду протирати штани в академії чотири роки. Якщо я потрібен зараз тут, я кажу, краще буду мочити русню, чим буду протирати штани. І пішов в СЗЧ. Після того мене перевели на Червону Калину, і мене поставили спочатку на посаду командира другого відділення лелекарів. Я вже був в ББС, в батальйоні безпілотних систем. Йду я з їдальні, під’їжджає пікап, виходять такі мужики, нормальні такі, і такі дивляться.

Я йду з офіцером, тобто з лейтенантом теж, який пішов в СЗЧ, ми йдемо, і вони такі, тіпа, пальцем, йдіть сюди. Я підходжу, вони кажуть, сідай. Я сідаю, я дивлюся, вони всі зі стволами, а я такий, тіпа, думаю, так я ж вроді нічого поганого не зробив, кажу, нікуди мене вивозити не треба.

Тіпа, вивозять в ліс. Вони кажуть, все нормально, не переживай, зараз покатаємося. Вони почали говорити, боксер зі мною говорив, каже, де ти раніше служив? Кажу, в десантно-штурмовій.

Каже, на посаді кого? Кажу, на посаді виконуючого обов’язків командира окремого розвідувального взводу. І він просто такий, очів загорілись такі. Каже, о, ти йдеш до нас.

Я такий, кажу, я вже стою на посаді. І він каже, байдуже, переведемо.  І перевели в той же день».