«Ми рівні в строю»: військовослужбовиця Лулу про стереотипи, силу та справжнє побратимство

Гендерна чутливість на передовій: рівні можливості для всіх

Ще кілька років тому жінка у військовій формі сприймалася радше як виняток. Для багатьох це було щось незвичне, навіть «екзотичне». Та сьогодні ситуація змінюється. Все більше українців бачать у військовослужбовицях не символ чи виняток, а професіоналок, які нарівні з чоловіками беруть на себе найважчі завдання. Вони керують підрозділами, працюють із сучасною технікою, виходять на передову та доводять, що сила, витривалість і відданість не мають статі. Про те, як змінюється ставлення до жінок у війську та суспільстві, I-VIN.INFO поспілкувався з Лулу — військовослужбовицею, яка на власному досвіді знає, що означає долати стереотипи та здобувати повагу в строю.

«Якщо раніше на жінку у формі часто дивилися як на «виняток», то зараз суспільство сприймає нас як повноцінних воїнів, — розповідає Лулу. — Наприклад, фонд «Землячки» підтримує саме жінок-військовослужбовиць. На початку повномасштабного вторгнення, коли я втратила майно на харківському напрямку, вони допомогли мені з формою, взуттям і бронеплитами. І це було критично важливо — адже спорядження має підходити саме тобі».

Зростає і медійність жінок у війську. Вони стають героїнями матеріалів у ЗМІ не в контексті «слабкої статі на війні», а як професіоналки, які виконують завдання на рівні з чоловіками. Проте стереотипи ще залишаються, і не лише у суспільстві, а й серед колег.

«Найчастіше можна почути: «жінка на війні не витримає», «це не жіноча справа», або що ми тут лише для паперової роботи. Є й упередження, ніби жінки приходять у військо заради уваги чи щоб «знайти чоловіка». Але все це розбивається об реальність, коли бачать твою підготовку, витривалість і відповідальність», — каже Лулу. — «Важливо, щоб у війську та в суспільстві розуміли: гендерна чутливість — це не поблажка, а питання безпеки, ефективності та поваги. Коли всі, незалежно від статі, мають рівні умови та можливості, працювати разом набагато легше та ефективніше».

Військова служба для жінок досі має свої труднощі. Йдеться не лише про бойові виклики, а й про побутові та організаційні аспекти.

«Форма, спорядження — часто вони не враховують жіночої анатомії. Є випадки скепсису серед колег-чоловіків. Але найбільше відчувається подвійний тиск: доводиться доводити і ворогу, і суспільству, що ти не менш вартісна».

Лулу переконана: справжня підтримка для військовослужбовиць має бути комплексною.

«Від держави ми потребуємо належного забезпечення і рівних можливостей у службі. Від суспільства — розуміння, що кожна з нас — фахівчиня своєї справи, відповідальна за життя інших. Від колег — партнерства й поваги. Коли тебе сприймають рівною у строю, це і є справжнє побратимство і посестринство. Це ближче, ніж дружба — ці люди стають другою сім’єю».

Її шлях у війську розпочався ще у 2018 році, коли вона вступила на службу до Національної гвардії України. Тож із початком повномасштабної війни сумнівів не було.

«Для тих, хто вже служив, це була робота, до якої ми готувалися, тренувалися й вдосконалювалися. Це не просто професія — це вибір і відповідальність. Бути захисницею — означає ставити інтереси країни вище власного комфорту. Бути опорою для побратимів і прикладом для тих дівчат, які лише думають про службу».

У найважчі моменти Лулу тримають віра в перемогу та близькі люди.

«Мене підтримують побратими, моя сім’я. Молодша сестра воює на Запорізькому напрямку, батько — на Харківщині. А мама чекає нас усіх удома і піклується про котів, папуг і собаку, які залишилися від кожного нашого ротаційного напрямку. Завдяки цій підтримці не опускаються руки».

Війна змінила й особисте сприйняття себе.

«Я стала жорсткішою до себе і водночас м’якшою до інших. Зрозуміла, що маю значно більше внутрішньої сили, ніж думала. І ще більше навчилася цінувати прості речі: сон, розмови з рідними, можливість жити тут і зараз, не відкладаючи мрії на потім».

Історія Лулу — це свідчення того, що жінка у війську вже давно не «виняток». Вона не просто воїтелька, а фахівчиня, рівна серед рівних. Її приклад показує: гендерна чутливість і повага у війську не менш важливі, ніж підготовка та відвага. Суспільство поступово вчиться бачити в ній не символ, а людину, яка робить свою справу — професійно і з відданістю, руйнуючи стереотипи крок за кроком.